У тому часі я ще не одна.
Ще сміх луна, і квітне серце, врода,
І я така ще юна, молода...
Життям впиватись - краща насолода!
У тому часі мрії на роки,
а тут - похмурий захід на півнеба.
І хоч ще сяють десь палкі зірки,
але мені цього всього не треба.
Бо пам’ять є. Вона іще жива.
Вона ще дише радісно, натхненно.
Лиш час уривки спомину зрива
й шбурляє їх у небуття буденно.
Вольный перевод Натальи СОЛНЦЕ - МИРОНОВОЙ :
В моём "вчера" ещё я не одна,
смеются мне и солнце и луна,
и я - свежа, смешлива, молода,
в моём "вчера" ещё я не одна.
В моём "тогда" мечталось на года!
Не выросла забвенья лебеда.
В моём "сейчас" - безрадостен закат
и звёзды тускло призрачно горят.
И только память теплится едва.
Расти помедленнее, сорная трава, -
ещё живут мечты, они легки,
Светло порхают, будто мотыльки.